Війна, в якій опинилася Україна, залежить не лише від ресурсів – людських, економічних чи військових, а й від нашого вибору. Цей вибір стосується того, як ми осмислюємо конфлікт, які сигнали вважаємо вирішальними та на що спрямовуємо власну увагу й енергію. Занурення у надмірний оптимізм чи, навпаки, у відчай, по суті, є однаковим: це відмова від внутрішньої стійкості, без якої неможливо витримати довгу дистанцію.
Помилка сприйняття полягає у домінуванні спрощеного, майже інфантильного уявлення про війну. Ми досі намагаємося оцінювати явище, що розгортається за логікою довготривалого виснаження, інструментами короткої, «вирішальної» кампанії. Адаптація до такої війни стає неможливою, якщо її природа залишається неправильно осмисленою та незрозумілою для широкого загалу.
Збереження здорового глузду є ключовим для збереження сил на майбутнє. Ми, як громадяни, повинні розуміти війну на концептуальному рівні, а не лише військові чи аналітики. Це є запорукою нашої довгої стійкості та здатності до перемоги. Таке розуміння дозволяє зберігати спокій у вихорі можливих негативних новин, криз чи інших небажаних подій, спрямовуючи енергію на справи, що мають значення для успіху.
Перше правило такої війни полягає в тому, що потоку лише хороших подій не буває. Ми щодня стикаємося з інформацією про втрати та важку ситуацію на фронті. Підхід 2022 року, коли суспільство потребувало постійних перемог для підтримки духу, вже не працює в умовах виснаження та тривалості конфлікту.
Класичне розуміння війни як процесу з нульовою сумою, де одна сторона виграє все, а інша втрачає, є хибним для конфлікту на виснаження. Такий підхід заводить в оману, адже жорстку повсякденність стає неможливо сприймати. Успіх у довготривалій війні слід розглядати як спектр станів — від виживання до стратегічного домінування.
Для довгої війни критично важливим є перехід від концепції вирішального розгрому до концепції стратегічного заперечення. Мета полягає не в обов'язковому фізичному знищенні всіх сил ворога, а в переконанні агресора, що він не зможе досягти своїх політичних цілей військовим шляхом, незалежно від витраченого часу. Успіх у цій війні кується щотижня, і в його основі лежить здатність адаптуватися швидше за ворога до постійно змінюваних обставин.
Військова думка Заходу тривалий час була зачарована ідеєю маневреної війни, проте в умовах сучасної насиченості поля бою засобами розвідки та високоточною зброєю прихований маневр стає майже неможливим. Це перетворює конфлікт на позиційне виснаження, де успіх вимірюється системним руйнуванням спроможностей ворога. Однією з найбільших проблем такої війни є невидимість прогресу для широкого загалу, адже знищення логістики чи падіння видобутку ресурсів не є такими очевидними, як захоплення територій.