Розпад Радянського Союзу, попри побоювання Заходу, став неминучим наслідком вичерпання комуністичної системи. Пострадянська Росія тоді задекларувала відмову від тоталітаризму та агресії, обіцяючи стати миролюбною та демократичною державою. Цим заявам ліберальний Захід, на жаль, надто легко повірив, що виявилося стратегічною помилкою.
Вже у 2007 році на Мюнхенській безпековій конференції президент Путін відкрито заявив про свої претензії до Заходу, звинувативши його в обмані щодо розширення НАТО. При цьому ігнорувався той факт, що країни Центральної Європи, звільнившись від радянського впливу, самостійно та без примусу прагнули приєднатися до Альянсу, бачачи в ньому гарантію своєї безпеки.
Ескалація ворожості до НАТО досягла свого апогею у грудні 2021 року, коли Росія вустами свого заступника міністра закордонних справ Сергія Рябкова висунула ультиматум. Москва вимагала від Альянсу відступити до кордонів 1997 року, фактично прагнучи відновити свою сферу впливу на території колишнього СРСР.
Теза про «загрозу» з боку НАТО завжди була фальшивою, адже Альянс ніколи не мав намірів нападати на Росію. Це підтверджується станом збройних сил країн-членів навіть після чотирьох років повномасштабної агресії Росії проти України. Однак Кремль продовжує наполягати на екзистенційній загрозі з боку Заходу, виправдовуючи власну агресивну політику.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало тривожним дзвінком для Заходу, змусивши його усвідомити справжню природу російської загрози. Міжнародні організації, такі як Європарламент та парламентські асамблеї НАТО, ОБСЄ, Ради Європи, визнали Росію державою, що сповідує людиноненависницьку ідеологію — рашизм.
Незважаючи на це, Захід продовжує закликати Росію до припинення війни та переговорів, хоча зміст цих переговорів залишається незрозумілим. Очевидно одне: довіра між Заходом і Росією зруйнована і не відновиться найближчим часом. Сучасний світ розділений на дві антагоністичні сили: демократичний світ та рашистський режим, підтримуваний авторитарним Китаєм, а Україна стала полем цього протистояння.
Прогнозувати результат цього протистояння вкрай складно, враховуючи неадекватність кремлівського керівництва, яке постійно шантажує світ ядерною зброєю, та певний страх Заходу перед Росією. Традиційні підходи до вирішення конфліктів, такі як роззброєння чи заходи довіри, виявилися неефективними, оскільки імперська загарбницька політика Росії залишається незмінною.