Після здобуття незалежності у 1991 році, Україна мала ВВП на душу населення, порівнянний з іншими східноєвропейськими країнами колишнього радянського блоку. Однак до 2022 року країна опинилася серед найбідніших у Європі, що свідчить про глибокі системні проблеми. Хоча причин для такого драматичного занепаду багато, стабільне припинення вогню або мирна угода можуть стати переломним моментом для її пострадянського розвитку.
Окрім нагальної потреби у відновленні зруйнованої інфраструктури та демобілізації, Україні доведеться вирішувати довгострокові структурні проблеми. Це включає підвищення пропозиції ключових факторів виробництва та ефективне залучення іноземних грантів, кредитів та інших фінансових ресурсів. Важливим доповненням до цих зусиль стануть реформи управління як у державному, так і в приватному секторах.
Хоча ці виклики можуть здаватися непереборними, існують реальні та перспективні шляхи для розвитку. Сьогодні Україна міцно асоціюється із західним світом, що робить її інтеграцію до європейських економічних і безпекових систем дуже ймовірною. Це створює безпрецедентні можливості для економічного зростання та модернізації.
Досвід країн Східної Європи, які приєдналися до ЄС, НАТО або обох організацій, яскраво демонструє ці можливості. Приплив іноземного капіталу, структурні фонди Європейського Союзу та стабільні інвестиції, у поєднанні з інституційними реформами, пропонують Україні реалістичний шлях до відбудови та тривалого зростання ВВП.
Економічні успіхи Східної Європи після розпаду радянського блоку були зумовлені багатьма факторами, але ключовим рецептом було зростання продуктивності та накопичення фізичного капіталу. Поліпшення людського капіталу також відіграло свою роль, хоча його ефект частково нівелювався тенденціями депопуляції.
Нові члени ЄС/НАТО успішно залучали значні обсяги капіталу через прямі іноземні інвестиції (ПІІ) та державні структурні фонди. Натомість країни, що залишилися поза цим периметром, більше покладалися на приватні грошові перекази, наприклад, від трудових мігрантів, для фінансування внутрішніх інвестицій та споживання.
Хоча грошові перекази є корисними, вони не можуть забезпечити всіх переваг ПІІ. Дані свідчать, що ПІІ та структурні фонди не тільки збільшують капіталомісткість і, відповідно, ВВП, але й сприяють технологічному оновленню та допомагають утримувати населення від еміграції, забезпечуючи більш стабільний та комплексний розвиток.