Після низки скандалів, пов'язаних із корупцією, допінгом та величезними перевитратами, Міжнародний олімпійський комітет (МОК) переглянув свою стратегію вибору міст-господарів. Новий підхід мав на меті скоротити мільярдні витрати, зосередившись на кандидатах із вже існуючою розвиненою інфраструктурою.
Першим випробуванням цієї концепції стала літня Олімпіада-2024 у Парижі. Попри значну кількість готових об'єктів у Франції, включаючи відомі стадіони та арени, французи все ж перевищили запланований бюджет, посилаючись на необхідні інвестиції в інфраструктуру.
Зимові ігри Milano-Cortina 2026 мали стати ідеальним прикладом економного проведення. Здавалося, що Італія, з її розвиненими гірськолижними курортами та багатою спортивною історією, зможе організувати подію чотириріччя якісно та без зайвих витрат. Проте реальність виявилася іншою: бюджети стрімко зростають, будівництво затягується, а експерти вже охрестили майбутню Олімпіаду "ярмарком марнославства".
Виникає низка важливих питань: чи вдасться Італії завершити проблемні об'єкти вчасно? Чому Мілан і Кортіну вже називають логістичним жахом? І чи справді доходи від ігор зможуть компенсувати зростаючі витрати та принести користь італійській економіці?
Процес відбору господаря Ігор-2026 яскраво продемонстрував проблему перевитрат, що призводить до зменшення кількості охочих міст-претендентів. Спочатку сім кандидатів виявляли зацікавленість, серед яких Калгарі, Грац, Саппоро, Сьон, Ерзурум, Стокгольм – Оре та Мілан – Кортіна-д'Ампеццо.
Однак, з наближенням фінального голосування, багато міст відмовилися від своїх заявок. Ерзурум був виключений через невідповідність вимогам, а Грац, Калгарі та Сьон зіткнулися з низькою підтримкою мешканців та побоюваннями щодо високих витрат. Саппоро відкликало свою кандидатуру після сильного землетрусу, що підкреслило вразливість великих проектів.
Ці побоювання є цілком обґрунтованими. Дослідження Оксфордського університету 2020 року показало, що Олімпіада є надзвичайно дорогим задоволенням. Середні витрати, пов'язані безпосередньо зі спортом, сягають 12 мільярдів доларів, тоді як непрямі витрати можуть бути в кілька разів більшими. Перевищення кошторису для літніх ігор в середньому становить 213%, а для зимових — 142%.
Хоча прихильники проведення ігор стверджують, що значні інвестиції згодом окупаються за рахунок туризму, експерти скептично ставляться до таких заяв. Професор Олександр Будзьє визнає, що "олімпійські бюджети – це радше базовий мінімум, мінімальний внесок у всі витрати", підкреслюючи, що реальні витрати завжди значно вищі.