Український інститут національної пам'яті з червня минулого року очолює Олександр Алфьоров – відомий історик, військовий та автор популярного YouTube-каналу. Його призначення ознаменувало повернення до цивільної діяльності після тривалого періоду служби на передовій. З 2014 року Алфьоров активно долучався до просвітницької роботи серед військових, формував медіаполітику підрозділу "Азов" та відроджував українські військові традиції у складі Третьої штурмової бригади.
Після початку повномасштабного вторгнення Олександр Алфьоров очолив Експертну групу з дерусифікації Києва. Під його керівництвом процес перейменувань у столиці отримав значний імпульс, що призвело до зміни майже чотирьох сотень назв. Ця робота є важливою частиною формування нової української ідентичності.
Вперше від часу заснування Інституту, від його керівника очікують не лише продовження політики декомунізації, дерусифікації та деколонізації. Важливим завданням також є налагодження українсько-польського історичного діалогу. Попри бойовий шлях Алфьорова у підрозділах з виразним націоналістичним духом, його призначення не викликало помітної критики у Польщі, хоча окремі медіа й іронізували щодо появи в Україні "Інституту націоналістичної пам'яті".
Як академічний історик, який у 2008 році віднайшов Конституцію Пилипа Орлика в московських архівах, Алфьоров займає зважену позицію. У своїх публічних висловлюваннях він прагне згладжувати гострі кути, а не загострювати їх. Це свідчить про його професійний підхід до складних історичних питань.
Однією з ключових функцій Інституту національної пам'яті є меморіалізація нинішньої війни. Найгострішою проблемою в цій сфері стало Національне меморіальне військове кладовище, будівництво якого Верховний Суд України визнав незаконним. Це рішення означає заморожування проєкту та необхідність пошуку нового місця для його реалізації.
Верховний Суд ухвалив рішення відповідно до міжнародних договорів про захист лісів так званої Смарагдової мережі. В Україні досі не прийнято закон про екосистему, який мав би регулювати забудову в зелених зонах, що змусило суд спиратися на міжнародне законодавство. Це підкреслює прогалини в національному законодавстві.
За словами Алфьорова, війна в Україні розпочалася 19 лютого 2014 року, коли російська військова авіація перетнула повітряний простір. Дискусії про необхідність створення військового кладовища точаться з того часу. Тема національного меморіального військового кладовища виявилася настільки "токсичною" для українських політиків, що протягом багатьох років жодних рішень не ухвалювалося.
У Мархалівці вже поховані не лише безіменні солдати, а й військові, які мають свої імена та заслуги перед батьківщиною. Вони поховані на українській землі з усіма військовими почестями. Алфьоров ставить риторичне питання: що тепер робити – викопувати їх і куди везти останки?