Після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року, українська благодійність діяла за принципом негайної реакції. Фонди створювалися блискавично, а волонтерські ініціативи виникали інтуїтивно, зосереджуючись на швидкому зборі коштів та наданні допомоги тут і зараз. Саме такий підхід дозволив врятувати тисячі життів та оперативно реагувати на найгостріші потреби країни в умовах виживання.
Однак, війна триває, і разом з нею дорослішає та трансформується благодійний сектор. Стало очевидним, що допомога без чіткої стратегії може призвести до виснаження ресурсів та втрати ефективності. Стратегічне планування стає не просто формальністю, а життєво важливим інструментом, що дозволяє зберігати напрямок та забезпечувати сталість роботи на довгій дистанції.
Стратегування в благодійності – це безперервний процес ухвалення рішень, що ґрунтується на глибокому аналізі. Він враховує поточний контекст війни, міжнародні тенденції у філантропії, очікування донорів, а також зворотний зв'язок від бенефіціарів. Важливо також постійно переосмислювати власний досвід, враховуючи як успіхи, так і помилки, щоб адаптуватися до мінливих умов.
Багато фондів, які раніше працювали без детальних планів, тепер коригують свої підходи, слухаючи потреби людей та аналізуючи ефективність програм. Це дозволяє залишатися релевантними та впливовими, а не просто активними. Гнучкість у стратегії є ключовою для адаптації до динамічної ситуації в країні.
2026 рік обіцяє стати переломним моментом для багатьох українських благодійних організацій. Період екстреної допомоги поступово поступається місцем етапу довгострокового відновлення, що вимагає інших підходів. Донори все частіше цікавляться не кількістю наданої допомоги, а системними рішеннями та сталою розбудовою.
Саме тому стратегія на 2026 рік – це не просто перелік активностей, а відповідь на питання, чи готова організація працювати в новій реальності. Це включає відповідність новим стандартам прозорості, підвищену відповідальність та здатність відповідати зростаючим очікуванням усіх зацікавлених сторін. Це вимагає глибокого переосмислення не тільки того, що робиться, а й як мислиться.
При розбудові структури фондів, українські організації активно вивчають міжнародний досвід, наприклад, моделі таких інституцій, як UNICEF. Це не означає сліпе копіювання, а використання принципів: чітка місія, довгострокові програми, високі стандарти управління та підзвітність як базова цінність. Такий підхід допомагає вибудувати довіру та стати надійним партнером для міжнародних організацій, урядів та великих фондів, переходячи від окремих кейсів до системних програм.