Європейський Союз, який десятиліттями значною мірою покладався на постачання російського газу, переживає фундаментальну трансформацію своєї енергетичної політики. Агресія Кремля проти України стала каталізатором для рішучого розриву з Москвою в енергетичній сфері, зробивши будь-яке повернення до колишніх відносин практично неможливим.
Основними причинами цієї незворотності є не лише морально-етичні аспекти, а й глибокі стратегічні зміни. ЄС усвідомив критичну вразливість, яку створювала залежність від ненадійного постачальника, який використовував енергію як інструмент політичного тиску та шантажу.
Країни-члени ЄС активно інвестують у розвиток відновлюваних джерел енергії, таких як сонячна та вітрова енергетика. Це не лише сприяє декарбонізації економіки, але й забезпечує внутрішню енергетичну безпеку, зменшуючи потребу в імпорті викопного палива з будь-яких джерел.
Паралельно з цим, Європа диверсифікує свої джерела постачання газу, укладаючи нові угоди з надійними партнерами. Збільшуються обсяги імпорту скрапленого природного газу (СПГ) з США, Катару та інших країн, а також розвиваються трубопровідні маршрути з Норвегії та Азербайджану.
Крім того, значні зусилля спрямовані на підвищення енергоефективності та скорочення загального споживання енергії. Ці заходи не тільки зменшують попит на газ, але й зміцнюють стійкість європейської енергетичної системи до зовнішніх шоків.
Таким чином, політична воля, економічні інвестиції та стратегічне переосмислення роблять повернення до енергетичної співпраці з Росією вкрай малоймовірним. Європейський Союз чітко обрав шлях до повної енергетичної незалежності, що є ключовим елементом його довгострокової безпеки та стабільності.

